Мало хто знає, що це – реальна особа. Він був нащадком старовинної німецької дворянської сім’ї, народився в 1720 році. Тринадцятилітнім юнаком Мюнхгаузен з почтом юного німецького принца Антона Ульріха прибуває до Росії (правда не на санях, запряжених вовком, як він розповідав пізніше).
У Росії барон носив мундир одного відомого полку. Він розгулював у Петербурзі вчервоному камзолі і в такому ж плащі. На шиї, яка була прикрита комірцем волошкового кольору, велично майоріла краватка у косу перуки вплетено чорну стрічку. На ботфортах дзенькали шпори, збоку погойдувалася шабля.
Найбільше цікавили барона в той час коні і собаки, лисиці, вовки і ведмеді, яких в Росії, за його словами, було так багато, що їй могла б позаздрити будь-яка інша країна на земній кулі. Ну і, звичайно, ще його цікавили рицарські справи, славні подвиги.
Незабаром йому довелося понюхати пороху: він взяв участь у поході російської армії проти турків.
За двадцять років служби в Росії барона відзначила сама імператриця Єлизавета Петрівна. Однак він залишає Росію і повертається на батьківщину в Німеччину.
У родинному маєтку тихо і спокійно протікає його життя. Мюнхгаузен займається господарством, багато часу віддає полюванню. А вечорами барон розповідає своїм гостям мисливські і військові „звитяги” у Росії. Його історії, сповнені вихвалянь і вигадок, користуються колосальним успіхом серед слухачів.
Помер барон Мюнхгаузен на сімдесят сьомому році життя і навіть встиг прочитати перед цим книгу про себе. Він вважав, що невідомий автор зганьбив його, виставив перед людьми брехуном і хвальком. Мюнхгаузен навіть хотів подати на нього в суд, однак не знав, з ким потрібно позиватися.
До кінця життя Е. Распе не поставив своє ім’я на жодному з перевидань книги. Напевно, він побоювався претензій від живого барона. І, як бачите, недаремно.
Авторство Еріха Распе було встановлено вже після його смерті. Чи міг знати письменник, що з усіх його творів саме ця „дріб’язкова” книжечка переживе століття і принесе йому славу...
Комментариев нет:
Отправить комментарий